ПРО "БЕРИ АБО СПЛАЧУЙ" ПОПУЛЯРНО

Оскільки Блок Петра Порошенка настійливо намагається використовувати тему газових контрактів як інструмент дискредитації політичної репутації Юлії Тимошенко, є нагальна потреба пояснити суспільству в популярній формі необгрунтованість таких звинувачень.

Правило "бери або сплачуй" (обов"язковий наперед фіксований обсяг закупівлі) було типовим у 2009 для більшості контрактів Газпрому з європейськими компаніями. Контракти з "бери або сплачуй" у Газпрома на той момент були з Edison (Італія), Eni (Італія), GDF Suez / Engie (Франція), Econgas (Австрія), E.ON Ruhrgas (ФРН), RWE Transgas (Чехія-ФРН), SPP (Словакія), PGNiG (Польща), DEPA (Греція), "Булгаргаз" (Болгарія), Panrusgas (Угорщина) та ін., тож газовий контракт Газпрома з Нафтогазом та закладена в ньому норма "бери або сплачуй" на той час не був якимось винятком. Першою компанією, якій вдалося в 2012 році скасувати вимогу "бери або сплачуй" у своєму контракті з Газпромом була чесько-німецька компанія RWE Transgas. Тепер поступово європейські газові компанії відмовляються від цієї норми контракту.

Українці ніколи не платили за контрактне зобов"язання "бери або сплачуй" навіть однієї гривні. НАК Нафтогаз не виконував цей пункт контракту з моменту його підписання. Річні законтрактовані обсяги газу фіксувались у щорічних додатках до контракту, легалізуючи у такий спосіб значно менші обсяги закупівель.
Так, згідно п.2.2 газового контракту ГКК (річний законтрактований обсяг) у 2010-2019 мав бути 52 млрд куб м, а обов"язковий до сплати на 20% менший, тобто 0,8*52=41,6
Але усталена практика була геть інша: скільки Нафтогаз замовляв, стільки він і сплачував. А замовляв Нафтогаз завжди менше, ніж обов"язковий мінімальний за контрактом обсяг.
Це доводять річні обсяги поставок російського газу в Україну (в млрд куб м):
2009 - 27
2010 - 36,6
2011 - 40 (+4,8 Ostchem Group DF)
2012 - 32,9
2013 - 27,4
2014 - 14,5
2015 - 16,4
Отже,по факту контрактувався у додатках менший річний обсяг ніж 41,6 млрд куб м і штрафи за недобір ніколи не бралися.

Чому ж арбітраж став на бік Нафтогазу по цьому питанню, не зважаючи на те, що у контракті вимога "бери або сплачуй" одназначно вказує на обов"язковість сплати не менше 41,6 млрд куб м газу?
Тому, що арбітраж взяв до уваги не тільки текст контракту, але і щорічні додатки до нього, а також усталену практику виконання цього контракту, яка була підтверджена у минулому керівництвом самого Газпрому. Що мається на увазі під "усталеною практикою" виконання контракту пояснімо більш детально.

Отже, кінець 2009 року, премьєр-міністр РФ В.Путін, пряма мова: "Газпром имеет прямое указание, и еще раз я его подтвердил. Никакие штрафы украинским партнерам предъявляться не будут. В рамках контрактов они (Газпром и Нафтогаз) должны там между собой разобраться, но штрафов не будет", - сказал премьер РФ.

Одразу за висловленою позицією премьєра РФ те саме підверджує, але вже більш конкретно (на 2009 та на наступний, 2010 рік) і голова РАО Газпром О.Міллер, пряма мова: «Согласованные объемы исключают риск уплаты штрафов НАК «Нафтогаз Украины» в 2010 году за неотбор газа в соответствии с контрактом. И достигнута окончательная договоренность о том, что «Газпром» не будет взимать штрафы за недобор газа, который составил, по итогам десяти месяцев, 13 млрд. куб. м, в 2009 году. Эти договоренности положены на бумагу – подписано дополнение к контракту. Еще раз повторю: все это сделано в соответствии с политическими договоренностями двух премьер–министров в Ялте».

Чи зберіглася така практика виконання контракту після прем`єрства Тимошенко, коли український уряд очолив М.Азаров? Так, зберіглася. В цьому контексті варто згадати відповідь голови Газпрому О.Міллера міністру енергетики України у серпні 2011 року. Тодішній міністр енергетики України Ю.Бойко подав заявку у Газпром на обсяг 27 млрд куб м газу на наступний 2012 рік. Голова Газпрому публічно відповів буквально наступне: 

«... в любом случае НАК «Нафтогаз Украины» будет оплачивать поставки из расчета не менее чем 33 миллиарда кубометров. Таковы условия «бери или плати» по действующему контракту, и они применяются как в этом году, так и в течение всего срока контракта». Як бачимо, голова Газпрому, визнаючи мінімальний обов"язковий річний обсяг до сплати назвав не обсяг 41,6 млрд куб м, як те передбачалося текстом самого контракту, а обсяг 33 млрд куб м, який зі слів міністра енергетики України був ним раніше заявлений у квітні 2011 року на наступний рік. Фактично саме цей обсяг (32,9 млрд куб м) по факту Нафтогаз отримав і сплатив у 2012 році. Отже те, що голова Газпрому погодився із заявкою об"ємів закупівлі газу у наступному році, яка була значно меншою мінімального об"єму за правилом "бери або сплачуй", закріпленим у п.2.2 газового контракту, підтвердило усталену практику виконання контракту, започатковану ще при прем`єрстві Ю.Тимошенко, яка легалізовувалася РАО Газпром шляхом підписання щорічних додатків до контракту.

Треба також зазначити, що європейське антимонопольне законодавство визначає, що за наявності більш ніж одного покупця в одного і того ж постачальника саме покупцям надаються преференції. Відтак, арбітраж став на бік покупця і відхилив вимогу "бери або сплачуй"  за контрактом як неприйнятну й таку, що суперечить усталеній практиці виконання контракту.

Тепер торкнемося питання, а чи був обсяг 52 млрд куб м, заявлений у пункті 2.2 газового контакту як ГКК (річний контрактовий об"єм) обгрунтованим станом на січень 2009 року? Так, він був обгрунтованим обсягами імпорту російського газу за минулі перед тим 15 років, що доводить статистика НАК Нафтогаз:

1992 - 89,1
1993 - 79,6

1994 - 69,0

1995 - 66,3

1996 - 71,2

1997 - 62,4

1998 - 53,6 

1999 - 60,0

2000 - 59,3

2001 - 56,9

2002 - 57,7

2003 - 58,7

2004 - 59,2

2005 - 61,7

2006 - 57,0

2007 - 58,8

2008 - 52,6

Отже, підсумуючи, можна стверджувати, що данні, закладені в контракт, відповідали тодішнім потребам економіки України, а вимога "бери або сплачуй" була стандартною вимогою, яка містилась у більшості контрактів РАО Газпром з європейськими газовими компаніями.

Передбачити наперед коньюктуру ринку нафтопродуктів, до якої була прив"язана формула ціни на газ (що, знову ж таки, була загальноєвропейська практика на той час) не міг ніхто і саме коньюктура ринку у 2010-2014 обумовила падіння об"ємів закупівлі газу Україною і заміну їх іншими енергетичними ресурсами.