понеділок, 26 вересня 2011 р.

Як прокуратура рахувала збитки у справі Тимошенко


Мало хто знає, що Ю.Тимошенко формально засудили за нанесення збитків Уктрансгазу в 2009 році. З огляду на річну середньозважену ціну на рос.газ $232 та тариф на транзит
$1,7 подібний вирок є поза межами здорового глузду.
А без цих збитків обвинувачення є нікчемним


Висовуючи звинувачення у перевищенні службових повноважень за
ст.365 Кримінального Кодексу України (ККУ), прокуратура мала його пов"язати із спричиненими цим перевищенням службових повноважень збитками і встановити причинно-наслідковий зв"язок. Тому вони вирішили встановити зв"язок між підвищенням ціни на газ і відсутностю підвищення ставки на транзит у 2009 році із збитками, які нібито виникли в наслідок цього. Той факт, що на той момент діяв контракт на транзит газу за ставкою $1,6 до 1.01.2011 прокуратуру не зупинило.  
Те, що збитки не можуть нараховуватися як наслідок виконання легитимних актів, прокуратура теж пропустила поза своєю увагою. Окрім того, ст.365 передбачає спричинення істотної шкоди, а не упущеної вигоди, що фактично підпадає вже під ст.367 про службову недбалість. Але прокуратура заплющила і на це очі.
Ініціюючи цивільний позов прокуратура припускається процесуальної помилки, коли ініціатором цього позову виступив не НАК Нафтогаз, а слідчий. Далі - ще цікавіше. Цивільний позов по збитках оформлюється як позов НАК Нафтогаз до Ю.Тимошенко. Але, по-перше, Ю.Тимошенко не приймала участі у господарчій діяльністі НАК Нафтогаз.  По-друге, якщо вже заходить мова про нібито збитки у сфері транспортування газу через підвищення ціни на газ і фіксацію тарифу на транзит, то це треба відносити до діяльності ДК "Укртрансгаз", але аж ніяк не НАК Нафтогаз, бо це два різних суб‘єкти господарювання, і, навіть, якщо вони є акціонерами, вони не відповідають по збиткам один до одного.
Тепер зупинемося на обрахуванні самих збитків по суті. Тут прокуратура одразу ж стикнулася з проблемою: згідно податкового звіту про фінансові результати ДК "Укртрансгаз" закінчило 2009 р. з прибутками в розмірі 311 млн грн. Міжнародний аудіт "Ернст-енд-Янг", який проводиться щорічно у НАК "Нафтогаз", засвідчує, що у 2009 р. собівартість транзиту російського природного газу через територію України в 2009 році на 1 млрд грн нижче ніж у 2008 р.
Але прокуратура ігнорує всі ці факти. Більше того, всупереч ст. 9 Закону "Про бухгалтерський облік", де чітко зазначається, що "підставами для бухгалтерського обліку є виключно первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій», прокуратура призначає перевірку, на якій не встановленними в ході судового слідства особами складається так звана "Довідка (проміжна) фінансово-господарської діяльності НАК Нафтогаз", в основу якої покладені примітивні аналітичні розрахунки, а саме:  просто береться різниця між середньовзваженими цінами за 2008 та 2009 роки $53,48 множиться на 3,6 млн куб м газу, які пішли на виробничо-технічні потреби у 2009 році, і отримується сума нібито збитків у розмірі $194,6 млн. На основі цієї довідки проводиться судова експертиза, результати якої просто копіюються з цієї довідки. Більше того, ця судова експертиза по обрахуванню так званих збитків мала бути проведена методом співставлення, але вона чомусь не містить вагомих даних 2008 року з  якими відбувалось співставлення даних 2009 року. Тобто, ніхто не співставив по якій ціні закуповувся в 2009 році газ на технічні потреби, а по якій у 2008 р. Вельми показовим є факт, що під час судового розгляду питання щодо результатів експертизи, голову цієї експертної комісії Ю.Маслака старанно ховають від відповідальності, не даючи можливості допитати його під присягою під час суду.  Тобто, фактично, спитати за результати цієї експертизи ні з кого. Зрозуміло, що суддя, який головує на судовому процесі, перешкоджає встановленню істини і вперто не долучає до справи ані звіту ДК "Укртрансгаз" до Податкової, ані результати аудіту "Ернст-енд-Янг". Але, все ж таки захисту вдається виявити серед документів, долучених до справи, Акт Контрольно-Ревізійної Комісії від  21.08.2010, якій базувається на данних з первинних бухгалтерських документів. Виявилося, що цей Акт прямо протирічить висновкам судової експертизи. Окрім того, захист намагається долучити до справи звіти розрахунків ДК "Укртрансгаз" до Національної Комісії Регулювання Енергетики України (НКРЕ) за 2008 та 2009 роки. Власне про це вже писала відомий український журналіст Т.Чорновіл у своїй статті. Розрахунки на базі цих звітів говорять про те, що "в 2008 році технічний газ без ПДВ коштував ДК «Укртрансгазу» $212,61, а в 2009 –  $162,14 доларів". На додаток, захисту все ж таки вдається долучити до справи економічний висновок Центру судових експертиз "Альтернатива", у якому підтверджується відсутність збитків, нанесених компаніям "Нафтогаз України" та "Укртрансгаз", де вони беручи за основу первинні бухгалтерські документи, а саме Акти прийомки-передачи газу від НАК "Нафтогаз" до ДК "Укртрансгаз", вирахували середньомісячну ціну технічного газу у 2008 та 2009 роках, яка згідно технічних актів склала у 2008 році $204, а в 2009 році - $156.

Всі ці чисельні документи говорять про одне: ціна на технічний газ у 2009 була нижчою, ніж у 2008. Фактично, цей висновок ставить хрест на обвинуваченні в спричиненні збитків у особливо великих розмірах. Лише частини з вищенаведених фактів вистачило би для того, аби закрити кримінальну справу проти Ю.Тимошенко і притягти до відповідальності тих, хто був причетний до так званої судової експертизи, що проводилась з грубими порушеннями чинного законодавства. Але це у тому випадку, якби в Україні дійсно існувало правосуддя...

субота, 24 вересня 2011 р.

Ще раз про директиви та повноваження



Головним стрижнем справи Юлії Тимошенко є питання повноважень на написання та затвердження директив. То ж пропоную розглянути це питання разом зі мною.

Отже, Генпрокуратура стверджує, що Ю.Тимошенко, видавши директиви делегації Нафтогаз на переговори з Газпромом перевищила свої повноваження. Генпрокуратура стверджує, що прем"єр одноосібно вчинила дії, які передбачені лише колегіальним органом, тобто КабМіном. При цьому Генпрокуратура посилається в висунутому нею обвинуваченню на Закон про Кабінет Міністрів, на Регламент Кабінету Міністрів, на Закон Про міжнародні договори України. Щоправда, Генпрокуратура не уточнює, де в цих законах прописане те конкретне повноваження, що його нібито порушила прем"єр, хоча обвинувачення за ст.365 Кримінального Кодексу України (ККУ) зобов"язує прокуратуру точно вказати статтю закону, яка регламентує те повноваження, яке нібито було перевищене.
Давайте спробуємо розібратися в цьому більш детально. Отже розглянемо законодавство, на яке спирається обвинувачення:

Стаття 3. Принципи діяльності Кабінету Міністрів України 3. Кабінет Міністрів України є колегіальним органом.  Кабінет Міністрів України приймає рішення після обговорення питань на його засіданнях.
Стаття 20. 1. Кабінет Міністрів України: 1) у сфері економіки та фінансів: здійснює відповідно  до закону управління об'єктами державної власності

Параграф 6. Питання, що розглядаються
1. На своїх засіданнях Кабінет Міністрів розглядає: 6) проекти   урядових  заяв,  декларацій,  директив,  листів, звернень і меморандумів;
Параграф 40. Розпорядження
1. Акти  Кабінету  Міністрів  з  організаційно-розпорядчих та інших поточних питань видаються у формі розпоряджень.
2. Розпорядження Кабінету Міністрів видаються з питань: схвалення програми,  плану  заходів,   концепції   реалізації державної   політики  у  відповідній  сфері,  концепції  державної цільової програми та концепції закону,  директив,  урядової заяви, листа, звернення, декларації, меморандуму тощо.

Стаття 5. Рішення про проведення переговорів і про підписання міжнародних договорів України
 2. Рішенням,  прийнятим  Президентом  України  або  Кабінетом Міністрів України відповідно до частини першої цієї статті: б) затверджується персональний склад делегації чи представник України,  яким  доручається  ведення  переговорів  щодо підготовки тексту міжнародного договору,  його прийняття,  встановлення  його автентичності   або   підписання,  а  також  відповідні  директиви делегації чи представникові України.

Тобто, логіка прокуратури приблизно така: КабМін (КМУ) здійснює управління об'єктами державної власності. Нафтогаз є таким об"єктом. КМУ видає згідно Закону Про міжнародні договори Ст.5 п.2 б) своє розпорядження у вигляді директив Нафтогазу на проведення переговорів, які згідно Закону Про Кабінет Міністрів ст.3 п.3 мають бути затверджені шляхом голосування на засіданні уряду. При цьому, прокуратура стверджує, що видання таких директив не передбачене повноваженнями прем"єр-міністра.
Але обгрунтування прокуратури не витримує критики:
1. Нафтогаз є господарюючим суб"єктом. Таким чином, на переговори НАК Нафтогаз та РАТ Газпром не поширюється дія Закону Про міжнародні договори України. Договори куплі-продажу газу, що укладаються між НАК Нафтогаз та ВАТ Газпром, не є міжнародними договорами України, а вони є господарськими договорами, що укладаються між суб"єктами господарської діяльності, тому до компетенції саме КМУ не належить надання директив щодо їх укладання та виконання.
2. Посилання на пар.40 Регламенту КМУ як на імператив для прийняття директив не можна застосовувати для директив делегації Нафтогазу, тому що ця норма діє тільки в межах прийнятого законодавства, тобто лишень у випадку заключення міжнародних договорів.
3. Ст.6 Господарського Кодексу прямо застерігає від "незаконного втручання органів  державної  влади  та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини". А чи були законні підстави у КМУ прямо втручатися у діяльність Нафтогазу? Ні, тому що діє Постанова КМУ вiд 15.12.2005  № 1205, згідно з якою повноваження на управління Нафтогазом передається виключно до компетенції Міністерства палива та енергетики. Таким чином, КабМін не мав повноважень прямо втручатися у діяльність Нафтогазу, приймаючи на своєму засіданні директиви для делегації НАК Нафтогаз. Підсумовуючи вищенаведене, можно з впевненостю зробити висновок, що КабМін не мав повноважень приймати на своєму засіданні директиви для делегації НАК Нафтогаз, тому що це протиричіть чинному законодавству.

Тепер окремо розглянемо питання, а чи мала повноваження прем"єр видавати директиви делегації НАК Нафтогаз. Перш за все треба з"ясувати, що таке "директиви". Під терміном "директиви" розуміється, що це: керівна настанова вищої інстанції підлеглим; розпорядження загального характеру; керівна вказівка, яку дають керівні органи, підпорядковані своїм підлеглим; настанова, вказівка, обов"язкова до виконання; наказ, доручення. Пунктом 2 параграфу 9 Регламенту КМУ в редакції, чинній станом на січень 2009, передбачено, що прем"єр-міністр наділений правом давати доручення:

Регламент Кабінету Міністрів України вiд 18.07.2007  № 950-207-п
Прем'єр-міністра  України  з метою   спрямування,  координації  і  контролю  діяльності  членів Кабінету Міністрів України,  керівників інших центральних  органів виконавчої  влади,  Ради  міністрів  Автономної  Республіки  Крим, місцевих державних адміністрацій уповноважено надавати  доручення, обов'язкові  для  виконання  зазначеними  органами  та  посадовими особами.

Тепер з"ясуємо, хто входив в склад делегації НАК Нафтогаз. Серед інших, в неї входив міністр палива та енергетики Ю.Продан. Саме йому видала свої директиви прем"єр Тимошенко, що профільний міністр й засвідчив, коли їх завізував своїм підписом і надав для виконання голові НАК Нафтогаз О.Дубині. Треба зазначити, що у повній відповідності до Статуту НАК Нафтогаз, голова НАКу О.Дубина перед цим на засіданні правління НАКу отримав повноваження підписувати контракти з Газпромом.
А чи могла прем"єр видавати директиви саме по результатах своїх переговорів з прем"єром Росії? Дивимось повноваження прем"єра у законі про КМУ:

Закон Про Кабінет Міністрів України вiд 16.05.2008  № 279-VI
Стаття 44. Прем'єр-міністр України 9) представляє  Кабінет  Міністрів  України  у  відносинах  з іншими органами,  підприємствами,  установами та  організаціями  в Україні та за її межами; 10) вступає  у  відносини  з  урядами іноземних держав...

Таким чином, ми з"ясували дві важливі речі:
1. Законодавством України не передбачено надання директив КабМіном на переговори господарюючих суб"єктів. А ст.365 ККУ про перевищення повноважень передбачає, що таким перевищенням повноважень вважається одноособове прийняття дій або рішень, які лише і беззаперечно знаходяться в компетенції колегіального органу. Отже, зміст ст.365 одразу ж стає відсутнім у діях експрем"єра Тимошенко.
2. Видання директив міністру палива та енергетики прем"єром повністю відповідало чинному законодавству України.

Треба зазначити, що таку правову позицію на різних етапах розгляду цього питання підтримували: генеральний прокурор Медведько, зам.ген.прокурора Кудрявцев, міністр юстиції Лавринович, ексміністр юстиції Оніщук, заступник директора Інституту держави і права ім. Корецького НАНУ Нагребельний.
Можно тільки робити припущення, що змусило депутатів Богословську та Олійника, слідчого Нечвоглода, прокурорів Микитенко, Фролову, зам.ген.прокурора Кузьміна та інших юристів закрити очі і не побачити абсолютну правову безпідставність обвинувачення у перевищенні службових повноважень згідно ст.365 ККУ експрем"єра Тимошенко під час видачі нею сумнозвісних директив.

Деякі цитати зі стенограмм судових засідань:

Тетяна Корнякова (Екс-заступниця генерального прокурора): "Відповідно до вказаних висновків інституту, директиви делегації НАК "Нафтогазу України" на переговори з ВАТ "Газпром" стосовно укладення контракту купівлі та продажу природного газу у 2009-2019 роках, затверджені Тимошенко Юлією Володимирівною 19 січня 2009 року, не можуть кваліфікуватися як директиви уряду, затвердження яких регулюється законодавством України". (Це була офіційна позиція міністерства юстиції на чолі з Лавриновичем та Генеральної Прокуратури на чолі з Медведьком та його заступником Кудрявцевим).
Володимир Нагребельний (заступник директора Інституту держави і права імені Корецького):
"У законі неможливо прописати способи реалізації повноважень прем'єр-міністра. Оскільки немає законодавчого визначення поняття директив, а я пояснював це в Генпрокуратурі, директиви у даному випадку – це спосіб реалізації повноважень прем'єр-міністра стосовно суб’єкта господарювання. В даному випадку – це НАК "Нафтогаз України". За змістом я приймаю їх як доручення прем'єра керівнику господарюючого суб’єкта"

Україна в лещатах Газпрому холодної зими 2009


Пригадаємо, як розпочиналася газова війна між Україною та Росією у 2009 році.
Делегація Нафтогазу залишає переговори та їде з Москви. Газпром отримує офіційне повідомлення від Нафтогазу, що технічні умови української ГТС потребують імпортованого газу для забезпечення безперешкодного транзиту російського газу теріторію України, а це можливо лише за умови угоди на імпорт газу між Газпромом та Нафтогазом. Російський прем"єр Путін робить заяву про те, що між Газпромом та Нафтогазом діє чинний контракт на транзит, термін якого спливає лише у 2011, тому Україна зобов"язана забезпечувати безперешкодний транзит російського газу до Європи. Наслідки невиконання цього контракту, за словами Путіна,  для України можуть бути вкрай негативними. 1.01.2009 Путін наказав припинити постачання  російського газу в Україну. В той же день Міллер оголошує про ціну $418 за тис. куб м для України. Одночасно була розгорнута кампанія по дискредитації України в очах європейського співтовариства: Україну прямо звинувачували у крадіжках газу. (Згодом, коли газова війна закінчилась і почала забуватись, голова Рахункової Палати РФ С.Степашин визнав, що з боку України ніяких крадіжок не було). 03.01.2009 RosUkrEnergo позвалася на "Нафтогаз" у Арбітражний суд Стокгольма з вимогою до "Нафтогазу" забезпечити транзит газа партнерам RosUkrEnergo у ЄС. У позові зазначаеться про те, що "Нафтогаз" не виконує зобов"язань на транспортування газа з підземних сховищ, блокуя тим самим транзит. В той же час українська ГТС вперше за своє існування почала працювати в непередбачуваному своїми технічними умовами реверсному режимі. Виступив уповноважений президента України з енергетичних питань Б.Соколовський: "Якщо Росія буде постачати газ у нинішніх обсягах, то за 10-15 днів можуть виникнути технічні проблеми і серйозні перебої функціонування ГТС України". 04.01.2009 Голова Газпрому Міллер оголошує нову ціну для України - $450 за куб м. 6.01.2009 чеське президентство в ЄС та Єврокомісія вимагають відновлення постачання газу. «Така ситуація є повністю неприйнятною», - наголошується у заяві. В результаті постачання газу було припинено до Болгарії, Хорватії та Туреччини. Румунія відчула зниження постачання газу на 75%, Угорщина – на 20%, Австрія – на 10%. Росія збільшує тиск на Україну, перекривши повністю подачу газу до Європи. Металургійні та хімічні підприємства України вимушені скорочувати виробництво, а Одеський припортовий завод взагалі призупинив роботу. Зупинився Стирол. Фактично зупинив виробництво "Кримський Титан". Угорська компанія-постачальник газу Emfesz (яка контролювалася Д.Фірташем) подала до Європейського Союзу скаргу на Україну і НАК "Нафтогаз України", звинувачуючи їх у порушенні договорів про постачання газу.
«Файненшл Таймс Дойчланд» виходить із заголовком: Єврокомісія прогнозує колапс української газотранспортної системи.
Голова концерну ІСД Сергій Тарута пізніше в інтерв"ю УП свідчив таке: "1 січня мене підняли в 7:30 ранку і сказали, що у нас тиск на Алчевському меткомбінаті впало в два рази. Практично кожен день тиск у нас падав. На момент, коли Юля їхала на переговори, у нас залишалося менше 2 атмосфер. Це була абсолютно критична ситуація! Більше того, вже населення теж було без тиску. Запасів газу вистачало тільки Західній Україниі, а на Сході була критична ситуація."
8.01.2009 в Брюсселі відбулась зустріч між представниками Газпрому, Нафтогазу та представниками ЄС. На цій конференції Газпром оприлюднив данні щодо цін на газ по деяким своїм контрагентам у такий спосіб довівши обгрунтованість ціни на газ, яку він запропонував Нафтогазу України. Чеський міністр по зв"язках с ЄС Олександер Вондра відхилив вимогу України про надання їй від ЄС фінансової компенсації для заключення газової угоди з Росією. Він сказав, що це "шантаж і він є неприйнятним". Він наполягав на тому, що Москва та Київ самі повинні знайти рішення, яке б гарантувало транзит газу до ЄС. В той же час офіційний представник ВАТ "Газпром" Сергій Купріянов заявив, що Україна повинна платити за російський газ за ринковими цінами: "Якщо ціна на газ, що "Газпром" поставляє в сусідні з Україною держави Східної Європи, у I кварталі 2009 року складає приблизно 470 дол. за тис. куб. м, то й Україна повинна платити ринкову ціну за газ". В дискусії щодо ціни на газ приймає активну участь президент Ющенко, проте результату ніякого не отримує. У той же час газопостачання найбільших українських промислових споживачів природного газу знижено до рівня технологічної броні, тобто, до мінімально можливого. Через газову війну між Росією та Україною уряд Словаччини ухвалює рішення про відновлення роботи одного з реакторів на атомній станції у зв`язку з припиненням постачання російського газу через Україну. Це - порушення угоди з ЄС, але уряд Словаччини заявляє, що це є вимушеним кроком. 13.01.2009 Тим часом Газпром влаштовує провокацію: він пропонує Нафтогазу прокачати обмежену кількість газу в напрямку Орловки. Голова Нафтогазу О.Дубина робить заяву про технічну неможливість за чинних умов прокачати газ до Молдови, Румунії та Балкан: "Пропозиція, яка надійшла від Росії, прокачати трубопроводом України газ зі входом в ГВС "Суджа 1200" до Молдови, Болгарії і Румунії, може загрожувати тому, що нам доведеться відключити від газу Одесу, Дніпропетровськ, Донецьк". Тим часом представник "Газпрому" С.Купріянов продовжує розповідати про те, що Україна краде газ. ЄС починає погрожувати компаніям Росії й України позовами. 15.01.2009 ексголова "Нафтогазу" Юрій Бойко заявляє, що Україна знаходиться на межі техногенної аварії через низький тиск в українській газотранспортній системі: "Газотранспортна система України має ємність в 1 мільярд кубометрів газу, це 360 кілометрів мереж, в яких підтримується робочий тиск у 75 атмосфер. Це той тиск, при якому газотранспортна система безперебійно працює. Разом з тим, зараз в мережі знаходиться 850 мільйонів кубометрів газу, оскільки 150 мільйонів вже відібрано і відповідно впав тиск. Якщо тиск впаде ще на 50-70 мільйонів кубометрів, то компресори зупиняться, автоматика спрацює, що призведе до техногенної аварії". Газовий баланс України на той момент виглядає таким чином: добове споживання складає біля 220 млн куб м газу, при цьому біля 60 млн куб м йде в ГТС із джерел власного видобутку, а решта викачується з підземних газових сховищ (ПГС). При цьому слід зазначити, що утримувати на постійному рівні викачку 180 млн куб м газу з ПГС технічно неможливо і об"єм викачки поступово зменшується, що призводить до відповідної втрати тиску у ГТС. Тим часом, у Верховній Раді створюється Тимчасова Слідча Комісія з газової кризи. Голова комісії Богословська робить заяву: "Я точно знаю, что, скорее всего, появятся огромные, миллиардные иски. И надо разобраться, кто за это будет отвечать". Голова опозиції В.Янукович різко критикує владу за зупинку підприємств і говорить про загрозу в ТКЕ: "Сегодня самую большую угрозу в стране физическому существованию людей несет власть, которая не только остановила сегодня большинство предприятий, но и есть сегодня угроза прекращения отопления во многих регионах". 16.01.2009 ДК "Газ України" розпочинає процедуру обмеження газопостачання "Київенерго". Мер Києва Леонід Черновецький погрожує відключити ДК "Газ України" від каналізації у тому  випадку, якщо вона обмежить газопостачання "Київенерго". 17.01.2009 Президент Росії Дмитро Медведєв заявив, що Україна повинна розрахуватися за газ за ринковою ціною. Про це він повідомив на прес-конференції за підсумками міжнародної конференції з питань забезпечення транзиту газу. "Україна повинна розраховуватися за газ за європейськими цінами, це абсолютно нормально, і в цьому полягає наша позиція. Наші інші партнери платять ці гроші, і Україна цілком здатна їх платити". Не можна не торкнутися також питання боргу. Як ми пам"ятаємо, наприкінці 2008 утворився борг біля $2 млрд НАК Нафтогаз перед Газпромом. Цьому "посприяли" 62% обвал валютного курсу гривні і неплатежі за спожитий газ, адже більшість облгазів контролювалося УкрГазЕнерго, а вони робили все, щоб залишити РУЕ на газовому ринку України і тому блокували фінансові надхоження до Нафтогазу. Тим не менш, 30.12.2008 за допомогою кредитів Нафтогазу вдалося погасити заборгованість. Але виявилася проблема: РУЕ не перераховував ці кошти на рахунки Газпрому. Тому Газпром як обов"язкову умову відновлення постачання газу виставив погашення заборгованності РУЕ перед Газпромом. Ця, на перший погляд абсурдна вимога, на жаль мала законне підгрунтя через те, що в одному із доповнень до угоди 2006 було передбачено, що якщо РУЕ не виконує своїх зобов"язань перед Газпромом, то виконання їх бере на себе НАК Нафтогаз. Існування цієї жорсткої вимоги Газпрому до Нафтогазу підтвердив у своїх показах на суді голова НАКу Дубина. Як відомо, котракт на постачання газу Дубина підписав 19.01.2009. але постачання було відновлено лише 20-го, коли Газпром отримав гарантії погашення заборгованості.

Отже, на відміну від обставин першої газової війни 2006 р. у 2009 році Україна потрапила в абсолютно іншу ситуацію:
1. Діяв невигідний контракт на транзит між Газпромом, Нафтогазом та РУЕ, підписаний 2006 і підтверджений у 2007, який зобов"язував Нафтогаз гарантувати транзит російського газу за тарифною ставкою 1,6. Термін цього контракту спливав лише 1.01.2011. Фактично ця обставина гарантувала Україні млрд позови, які в неї не було шансів виграти в арбітражному суді.
2. Україна мусила забезпечувати транзит російського газу, але з технічних причин мала відбирати для цього так званий технічний газ. Це дало привід Росії звинувачувати Україну у крадіжці, що значною мірою підірвало імідж України як держави і як надійного транзитера.
3. Українська ГТС вперше за історію свого існування працювала у непередбачуваному технічними умовами реверсному режимі. Цей режим роботи міг забезпечувати потреби України в газопостачанні лише на 2/3, причому витрачання газу із газосховищ було обмеженим технічними можливостями, а тривалий відбір газу із сховищ за відсутності зовнішнього джерела поповнення призводив до повільного зменшення загального тиску у системі, що наближало ГТС до аварійного режиму і автоматичної зупинки компресорних станцій.
4. У 2006 році на хвилі померанчової революції Україну активно підтримували в ЄС. У 2009 сітуація дещо змінилася: ЄС волів не втручатися у відносини України і Росії і вимагав найскорішого розв"язання проблеми. Декілька країн ЄС внаслідок відключення від постачання російського газу опинились у вкрай важкій ситуації, адже більшість з них не мала підземних сховищ газу, зокрема Болгарія. Все це надзвичайно напруживало відносини і обмежувало в часі переговорний процес.
5. НАК Нафтогазу була пред"явлена ультимативна вимога погашення заборгованності РУЕ перед Газпромом. Ціна такої вимоги була біля $2 млрд і саме в той момент, коли НАК погасив свої власні борги.

Прем"єр Тимошенко опиналась у важкій ситуації, коли не вона почала газову війну, але вона зобов"язана була її закінчити. І вона взяла на себе цю відповідальність.
Звичайно ж, зараз можно вишукувати безліч негативів у підписаному 2009 році контракті на постачання газу, який, до речі, розробляла не вона, а експерти Нафтогазу. Але треба також зважити на важкі обставини, за яких укладався цей контракт і на повну відсутність  досвіду у співробітників Нафтогазу щодо визначення формули ціни на газ. Все це робилося вперше. Але навіть за цих обставин не можна закривати очі на те, що завдяки формульному підходу ставка на транзит тепер підвищується сінхронно із ціною на газ і все це обраховується щоквартально. Не можно також не сказати і про те, що ратіфікація парламентом харківських угод, складовою яких був контракт 2009 р., фактично унеможливила оскарження цього контракту в арбітражному суді. У разі ж денонсування ратифікації харківських угод Україна одразу ж наражається на боргові зобов"язання, спричиненні так званою знижкою. Наслідок такої знижки складає боргові зобов"язання України перед Росією із розрахунку біля $4 млрд  щорічно. Не зайвим було б також нагадати про те, що якби постачальником газу для України у 2009 році залишилося РУЕ, то наслідки для України були б катастрофічні: адже весь газовий бізнес РУЕ був зав"язаний на туркменський газ, а у квітні 2009 року на газогоні Середня Азія - Центр стався вибух, що надовго вивів із ладу газогін і зупинив виконання контракту між Газпромекспортом та Туркменгазом. Росіяни відновили свій імпорт туркменського газу лише з 2010 року.

пʼятниця, 23 вересня 2011 р.

Що виходить, коли "найбільший газовик країни" береться до справи.


Оскільки газова справа 2009 Тимошенко стала визначальною для подальшої долі країни, варто пригадати, з чого все починалося, адже це була не перша газова війна України з Росією.
Отже, повернемось у 2005 рік. На той момент діє Контракт про об'єми і умови транзиту російського природного газу через територію України на період з 2003 по 2013 роки від 21.06.2002 року. Доповненням № 4 (стор.1 та стор.2) від 09.08.2004  до цього Контракту на період з 2005 по 2009 роки встановлені:
а) фіксована ціна за транзит російського газу в розмірі $1,09 доларів США за 1 тис. куб. м газу на 100 км відстані, яка не підлягає зміні Сторонами;
б) фіксована ціна на російський природний газ, що надається ВАТ «Газпром» для забезпечення балансу газу України в рахунок оплати НАК «Нафтогаз України» послуг, що надаються по транзиту, в розмірі $50 США за 1 тис. куб. м, яка не підлягає зміні Сторонами.
З огляду на світові ціни на той момент, цей контракт є дуже вигідним для України (у другій половині 2005 р середньоєвропейська взважена ціна за тис. куб. м сягає біля $250), оскільки він встановлював нерозривний зв"язок між ціною на газ та тарифною ставкою, причому в такій пропорції, яка була вигідна українській стороні. Україна отримувала від Газпрому 26 млрд куб м газу як сплату за транзитні послуги, а решту своїх потреб докупала в Туркменії та Узбекістані. При цьому дуже важливо зазначити, що Україна з Узбекістаном мала контракт, завдяки якому Узбекістан зобов"язувався транзитувати туркменський газ. Угода 2006 р. припинила дію цього транзитного контракту, що, фактично, позбавило Україну в подальшому можливості напряму купувати туркменський газ. Але про це трохи згодом. Російське газпромівське керівництво з самого початку 2005 намагається чинити перешкоди виконанню чинного контракту. Так, вони піднімають питання про підвищення ціни на газ, переходу на світові ціни і відмовляються закріпити  умови, які були передбачені чинним контрактом, в щорічних міжурядових протоколах (згідно ст.2 ратіфікованої обома парламентами Угоди N 2797-III від 15.11.2001, що набула рангу закону).
Треба зазначати, що цьому також посприяло тодішне керівництво НАК Нафтогаз на чолі з О.Івченком, який на переговорах між Газпромом та Нафтогазом чомусь раптом піднімає питання про скасування дуже вигідного для України Доповнення №4 до Контракту від 09.08.2004. Невміння вести перемовини і нерозуміння важливості налагодження корисних для держави зв"язків голова Нафтогазу демонструє у перемовинах з туркменбаши Сапармуратом Ніязовим. Адже саме завдяки низьким тарифам на туркменський газ існує можливість утримувати ціни. натомість Івченко демонструє свою відверту неповагу до оточення Ніязова, чим викликає обурення останнього, адже норми етікету в Азії дещо інші. Переговори в Туркменістані проходять дуже непросто. У туркменів є чимало претензій до української сторони, з якими вимушено погоджується прем"єр Єхануров. Перемовини з Газпромом також не дають результату, хоча поки що Нафтогаз на офіційному рівні заявляє про бажання дотримуватись існуючого контракту, однак Росія починає пресингувати, заявляючи спочатку про ціну у $160, а згодом і про $230, на додачу до цього погрожуючи відімкнути постачання газу. Тим не менш, Нафтогаз заключає з Туркменгазом 22.12.2005 пряму угоду про постачання 40 млрд куб газу у 2006 році за ціною $50 у першому півріччі, і $60 - у другому. У України була на той момент дуже потужна позиція: окрім підписаного контракту, на бік України у газовій суперечці з Росією як гаранти безпеки стали США, Великобританія та верховний представник ЄС. Розвиток подій стає зрозумілим, коли у ході переговорів Росія пропонує Україні продати 50% своєї газотранспортної системи. Тобто, йдеться про звичайний шантаж. Але що цікаво, це те, що сам президент Ющенко погоджував з Путіним перехід від контраткту на світові ринкові ціни. Ось як про це розповідає президент Путін на своїй зустрічі з міністром палива та енергетики Плачковим та головою Нафтогаза Івченком: "с марта текущего года, когда мы с Виктором Андреевичем Ющенко, Президентом Украины, договорились о переходе на рыночные формы расчетов в энергетике, в том числе в газовой сфере, было достаточно времени, чтобы на и правительственном, и на корпоративном уровне решить все необходимые вопросы." Сам Ющенко у своїй телеграмі підтверджує ці слова: "Ми високо оцінюємо докладені останнім часом зусилля щодо лібералізації комерційної сторони наших взаємовідносин у газовій сфері й переходу на ринкову модель". Отже складається таке враження, ніби сам президент України ініціює порушення такого вигідного для України контракту. Треба зауважити, що Росія зайняла дуже жорстку позицію, настоюючи на ціні $230 і 1.01.2006 почала зменшувати тиск у газовій мережі.  Нафтогаз не погодився на диктат Газпрому. Європа та США закликали Росію до переговорів з Україною. І Росія послабляє свою позицію. 3.01.2006 Росія відновлює подачу газу. Аж раптом зранку 4.01.2006 виходить новина: між Газпромом, Нафтогазом та РосУкрЕнерго уночі з 3-4 січня підписана 5 річна угода (стор.1 та стор.2). Основний інформаційний наголос в повідомленні ставився на тому, що це був найкращий з можливих компромосів.
Але чи насправді це так було? Ціна газу підіймалася з $50 до $95 і фіксувалася на перше півріччя, а ставка за транзит підвищувалася з $1 до $1.6 і фіксувалася на 5 років, тобто розривався прямий зв"язок між ціною на газ та тарифом на транзит. При цьому в стосунки між Нафтогазом і Газпромом на весь обсяг поставки вводився посередник - оффшорна компанія РосУкрЕнерго з мізерним уставним фондом. Важливо зазначити, що в угоді не передбачалися штрафні санкції щодо РосУкрЕнерго, в разі затримки платежів до Газпрому. Всю відповідальність за розрахунки покладалось на Нафтогаз та Газпром відповідно (це зіграє рокову роль у 2008-09 ). Слід зауважити, що Нафтогаз позбавлявся права реекспорту, а також те, що РУЕ ставало єдиним постачальником, тобто Нафтогаз позбавлявся можливості заключати прямі угоди між Туркменгазом та іншими ср.-азійськими постачальниками. Оскільки 50% РУЕ належало Газпрому, а інші 50% - тіньовим офшорним структурам, зареєстрованим у швейцарському кантоні Цуг, то Газпром фактично отримував право самостіно призначати подальшу ціну для України.
А ось як приняття цієї угоди тоді коментував президент Ющенко: "Те, що досягла сьогодні Україна такого компромісу, я сказав би, що це блискуче досягнення... Це ви не подумайте, що мова йде про якийсь один договір, навколо якого 5 місяців іде колотнеча. Нічого подібного. Нам доводилося разів п’ять зовсім повністю міняти тактику". За словами президента, він "20 разів крутив цю угоду, у різних версіях із червня місяця". За словами президента, в результаті підписання тієї угоди з Росією було "виграно політичне змагання".

В той же час Турчинов та Тимошенко зовсім по іншому оцінили результат угоди між РУЕ, Нафтогазом та Газпромом. Ось що казав Турчинов: "Це - тимчасовий камуфляж і плата за руйнування енергетичної незалежності України". Юлія Тимошенко ще більш радикально оцінила заключення цієї угоди. Процитуємо її звернення до суду:
"До 1 січня 2006 року Україна мала всі необхідні угоди та контракти, що гарантували постачання природного газу в Україну до 1 січня 2010 року в повному обсязі, в рахунок оплати за транзит російського газу територією України ціною 50 доларів США за тисячу кубічних метрів. Жодних підстав для зміни цих умов не існувало...
До ночі з 3 на 4 січня 2006 року Україна мала законні і стабільні контракти про постачання туркменського газу в Україну до 1 січня 2007 року. Таким чином, до ночі з 3 на 4 січня 2006 року Україна, без підписання будь-яких нових угод та контрактів, мала газ в повному обсязі, що давало можливість забезпечити стабільні ціни та поступово підготуватися до переходу на світові ціни на газ починаючи з 1 січня 2010 року... Замість цього Україна сьогодні має контракт з комерційною структурою напівкримінального характеру. До того ж, ця структура не має чим нести зобов’язання за будь-якими угодами. Механізми, що містяться в угодах підписаних 4 січня 2006 року неминуче призведуть до того, що Україна рано чи пізно перетвориться на неплатоспроможного боржника, що матиме за наслідок втрату газотранспортної системи України.
Модель незалежної української газової системи вночі 4 січня 2006 р. фактично зруйновано. Замість перспектив створення самостійної дієздатної газової системи України, на порядку денному встало питання повної і безповоротної втрати енергетичної незалежності. На наше переконання, Україна стала об’єктом спецоперації з боку кримінальних структур. Свідоме нагнітання панічних настроїв навколо газової кризи було створено штучно і навмисно для того щоб сформувати передумови остаточного закріплення мегакорупційних схем на газовому ринку України під загальною назвою “Росукренерго”.
Відтепер – газова політика України – це не поле відповідальності українського уряду, а зона інтересів криміналу, який легалізувався через підписані 4 січня 2006 р. домовленості... Україна втратила прямі контракти з РАО “Газпром”, Туркменістаном, Узбекистаном, Казахстаном, які є або реальними власниками газу, або реальними власниками транзитних мереж."
Дії уряду та керівництва Нафтогазу були негативно сприйняті парламентом і вони були відправлені в відставку. Проте для голови Нафтогазу О.Івченка це не мало наслідків, адже парламент не мав повноважень позбавляти його посади і він залишився на своєму місці. Через місяц після укладання угоди під час утворювання СП між Нафтогазом та РУЕ виявилося, що 4.01.2006 був підписан не один, а сім документів. Виник скандал. Була навіть створена Тимчасова Слідча Комісія у Верховній Раді, яка зайнялася розслідуванням цього питання. Але ніяких юридичних наслідків це, звичайно ж, не мало.  Ось як ті події описувало "Дзеркало тижня":
"Першого разу правда спливла на позачерговому засіданні Кабінету міністрів, яке проходило 31 січня. Саме на ньому вперше уряду став ясний масштаб української капітуляції... Ознайомлення з  новими доповненнями викликало у присутніх шок. Своє обурення і різку критику підписаних угод висловили більшість членів Кабінету міністрів, який команда перемовників разом із президентом просто тримали «за болвана» у преферансі. Аналіз же всіх наявних у НАК «Нафтогазу» контрактів призводить нас до несподіваного висновку, що навіть на 4 січня 2006 року, котре стало годиною Х для ухвалення рішення, Україна вже мала повний баланс газу, а також усі контракти на транзит газу на 2006 рік. І ніякої необхідності в нічній тристоронній угоді 4 січня не було. Українську газову команду просто залякали. Чи купили?"
Ось лише один із тих сьоми документів, які підписав вночі 3-4 січня голова Нафтогазу О.Івченко:
"Додаткова угода №4 до Контракту №14/935-3/04 від 29 липня 2004 року про обсяги й умови закачування природного газу в ПСГ, його зберігання, відбору та транспортування 2005—2030 років. Цей документ підписано між НАК «Нафтогаз України» і «РосУкрЕнерго». Він передбачає, що в період із 2006 по 2030 роки в українських підземках щороку зберігатиметься до 15 млрд. кубометрів газу. Загальна сума контракту на 25 років — $866,250 млн. При цьому весь комплекс послуг із закачування, зберігання та відбору газу з ПСГ здійснюється за тарифною ставкою $2,25 за 1 тис куб м за щорічний період зберігання.
Нагадаємо, що за часів діяльності на ринку газотрейдерів, а також ще аж до минулого року закачування, зберігання та відбір газу з українських підземок за сезон обходилися власнику газу мінімум у $8  за 1 тис  кубометрів. Цікаво, що за такий же комплекс послуг, наприклад, в Угорщині власнику газу доводиться платити за сезон мінімум $17 за 1 тис куб м газу. За найскромнішими підрахунками, через це доповнення Україна втратила більш як 150 млн. дол. на рік."
Відомий експерт "ДТ" Алла Єрьоменко порахувала приблизну суму, яку склала різниця між тим, скільки би витратила Україна на газ у 2005-10 рр., якщо б вона сплачувала згідно Додатку №4 $50 за 1 тис. куб.м газу , і тим, що вона витратила у дійсності. Отже різниця склала кругленьку суму біля 38,61 млрд долл.
Але РУЕ - це тільки частина айсбергу. Окрім РУЕ, на внутрішній газовий ринок України було запущене швиденько створене спільне підприємство УкрГазЕнерго, де половина акцій належала Нафтогазу, а інша половина - РУЕ. Дуже показова кар"єра голови правління цієї компанії пана І.Вороніна - у 2004 він стає зам.голови НАК Нафтогаз, входить у спостережну раду РУЕ, у 2005 представляє інтереси НАКу у Газпромі, у 2006 підписує від НАКу сумнозвісні доповнення, які віддають ПГС в аренду РУЕ, а через кілька місяців він вже голова новоствореного УкрГазЕнерго. Здається, що в нашій країні таке поняття як конфлікт інтересів взагалі не існує на певному щаблі влади. Як наслідок - скупка акцій облгазів за борги, що забезпечило пану Фірташу та його компанії контроль над 80% облгазів країни.
Наслідками підписання угоди 2006 не обмежується фактична втрата можливості укладання прямих контрактів на сер.-азійський газ, оскільки відтоді все постачання газу в Україну віддавалося РУЕ, не тільки фіксацією транзитної ставки $1,6 на 5 років вперед без прив"язки до відповідної фіксації ціни на газ, не тільки віддачею в аренду на 25 років за смішні гроші підземних газових сховищ. Була, як виявляється, ще одна "дрібничка": Нафтогаз зобов"язався гасити свій $1 млрд борг перед Газпромом за рахунок транзитних послуг за старою  $1,09 ставкою. Це можно легко віслідкувати: на протязі 2006-2009 НАК Нафтогаз щорічно гасив $250 млн борг перед Газпромом, транзитуючи російський газ відповідного цьому боргу об"єму за  $1,09 ставкою, не зважаючи на те, що тоді вже діяв тариф $1,6, а потім - і $1,7. Хтось ці збитки колись рахував?
Отже неможливо розглядати справу Тимошенко не пов"язавши її з газовою війною 2005-6 р. і угодою, яка закріпила позиції Газпрому як монополіста, адже ні в кого не викликає сумніву, що РУЕ була лише його дочкою. Це визнавав і сам Ющенко. Таким чином, передачу газового постачання в Україні було відданно фактично під жорсткий диктат єдиного монополіста - Газпрому. Саме це і визначило цінову політику щодо постачання газу для України на довгі роки вперед.

Тоді, у січні 2006, в України були всі шанси, аби закріпити за собою право укладати пряму году на поставку газу з Туркменістаном та іншими країнами Сер.Азії та отримати від Росії гарантії транзиту цього газу: в Нафтогаза був діючий контракт з Туркменнафтогазом, був діючий контракт з Газпромом і була підтримка країн ЄС та США. Але Україні "допомогли" втратити цю можливість. Причому це було зроблено саме українськими високопосадовцями на чолі з президентом Ющенком, які не захотіли відстояти державний інтерес
.

Чому не підписали газову угоду 31.01.2008



Для того, аби відповісти для себе на це питання, варто пригадати, а що ж відбувалося у тому 2008 році? Як ми пам"ятаємо, в той час постачання природнього газу в Україну на 100% контролювала компанія РосУкрЕнерго, яка на той момент продавала газ НАК Нафтогаз на кордоні з Україною за ціною
$179,50 за куб. Як потім виявилося, сама РУЕ купувала цей газ за $154. Всього поставлено було в Україну в 2008 р. 56,2 млрд куб м. Приблизну торгівельну маржу при цьому досить легко порахувати $25*56,2 = $1,405 млрд. Варто також нагадати, що внутрішній ринок сбуту газу в Україні тоді контролювала компанія УкрГазЕнерго, (50% якої належало Нафтогазу, а решта 50% - РУЕ), яка продавала газ кінцевим споживачам. Отже тепер можна уявити взагалі про який бізнес йдеться і чому цьому питанню приділяється стільки ваги. Хоча сам пан Фірташ заявляв у 2009 р., що він заробляє на транзиті та продажі газу до Європи, а не в Україну :)
Тож на початку 2008 року вище керівництво країни в особі президента та прем"єра на черговому засіданні РНБОУ доходять спільного висновку, що з ринку постачання природнього газу потрібно виключити РУЕ і переходити на прямий договір з Газпромом та на формульний принцип моделювання ціни. Згодом президент Ющенко видає Указ у формі директив уряду, де закріплюються ці принципи. Отже, на наступних зустрічах президентів Росії та України, коли торкалися питань газової теми, йшлося саме про це.
Треба зауважити, що газове питання завжди було інструментом політичного впливу Росії на країн-покупців рос.газу. Так вже під час саміту стран СНД у Петербурзі 6 червня 2008 президента України попередили, що з 1.01.2009 середньоазійські країни переходять на світові ціни на газ, що автоматично означає для України фактичне збільшення ціни у два рази. Слід зазначити, що у той час ціна на нафту сягнула свого історичного піку $134 (на кордоні з Німеччиною) за барель сирої нафти марки Брент (для порівняння, зараз вона становить $110 і є тенденція до зменшення), то ж очікувалось, що максимальна ціна на газ сягне своєї максимальної позначки у грудні 2008 - січні 2009, оскільки ціна на газ прив"язана до ціни на нафтопродукти з піврічним часовим лагом. Отже, президент Ющенко був добре поінформований щодо можливого розвитку подій на ціновому газовому ринку, навіть більше того, він відповів президенту Медведеву про наступне: "чим швидше Україна перейде на ринкові ціни, тим це краще для її економіки".
Не зайвим буде нагадати, що у серпні спалахнув збройний конфлікт у Южній Осетії, в який миттєво втрутилась Росія. Президент Ющенко зайняв різку прогрузинську позицію, що викликало сильне роздратування з боку Росії. Це внесло додаткову напругу у стосунки між Україною та Росією. Тимошенко, як голова уряду і правлячої коаліції, яка не мала більшості у парламенті і мала важки конфронтаційні стосунки з президентом, балансувала і дістанціювалася від будь-яких негативних президентських заяв у бік Росії. Така політика дала певний результат. 2 жовтня 2008 року прем"єр підписала Меморандум про співпрацю у газовій сфері, де Росія брала на себе зобов"язання забезпечити газовий баланс України. Окрім того, Меморандум затверджував наміри обох урядів перейти на прямі стосунки без посередників та на поетапний трирічний перехідний період до ринкових цін на газ. Нафтогаз визнавався єдиним імпортером газу в Україну, а також сторони погоджувалися про спільні експортні операції за умови вільних ресурсів газу. Нафтогаз брав на себе зобов"язання щодо безперебійного транзиту російського газу українською ГТС. Головною умовою переходу на прямі стосунки була відсутність заборгованності перед Газпромом.
Нагадаю, що саме у третьому кварталі фінансова система України пережила різке падіння курса гривні до долара, фактично на 62% з 5 до 8 долл за грн. Ніякими економічними причинами пояснити таке різке і стрімке падіння національної валюти було неможливо. Вражала при цьому пасивність дій НБУ, що давало привід запідозрити злочинну змову. Ось що заявляла прем"єр Тимошенко в той час: "З 1 жовтня Нацбанк проводить емісію, по суті друк грошей. На сьогодні така емісія склала 40 млрд. гривень. Ці емісійні гроші мусили в прозорий спосіб передаватися для комерційних і державних банків, щоб покривати всі розриви і виплачувати депозити. Усе рефінансування серед комерційних банків відбувалося таким чином, що головні фінансові потоки були зосереджені на окремих банках, які входили в систему побудови масштабних спекулятивних операцій з курсом гривні. 40 млрд. 275 млн. гривень мали підтримати реальний сектор економіки. Банк, що придбали за 60 млн. доларів, отримав фінансові ресурси, емітовані Нацбанком, на суму 7 млрд. 100 млн. грн., де ці гроші акумулювалися, а потім по курсу НБУ, що був завжди нижчий за ринковий курс, цей банк ("Надра" - прім.ред) викупав валюту. Є ще кілька банків, що проводили аналогічні операції.". У парламенті була створена Тимчасова Слідча Комісія, яка закінчилась нічим, оскільки НБУ відмовився надавати інформацію, пославшись на банківську таємницю. ТСК прийшла до висновку, що замість керованої запланованої девальвації у 15% НБУ здійснив обвал національної валюти, що спричинив збитки державі від 9 до 13 млрд долл. Рефінансування банків проводилося непрозоро та упередженно, з ознаками корупції. Здійснення рефінансування без проведення тендерів є прямим порушенням Національним банком України п. 4.1 розділу ІІ Постанови від 26.09.2008 р., де зазначено, що НБУ здійснює рефінансування банків шляхом проведення кількісного або процентного тендеру. По результатах перевірки ТСК звернулась до президента з вимогою звільнити голову НБУ В.Стельмаха від займаної посади, а також до Генпрокуратури з вимогою порушити проти голови НБУ кримінальної справи.

Отже все це не могло не вплинути на стан розрахунків Нафтогазу та Газпрому саме у той момент, коли це було вкрай необхідно. У якийсь момент у другий половині грудня спільний борг перед Газпромом сягнув позначки 2,8 млрд долл. В ситуацію втручається президент, і, звинувативши у всьому прем"єра, дає 5 діб на усунення проблеми боргів. Звичайно, що кавалерійським наскоком вирішити питання одразу не вдається: споживачі просто не розраховуються вчасно із Нафтогазом за спожитий газ, то ж необхідно залучати кредити. В той же час Нафтогаз веде складні переговори з Газпромом. На той момент Газпром досі не узгодив ціну з Туркменгазом, на базі якої досі формувалася ціна газу для Украіни, тим не менш вже стає відомо, що ціна туркменського газу на 2009 буде визначататимється за формулою.
В той же час у газову тематику активно втручається президент. Треба сказати, що оточення президента завжди подавало його як "фахового економіста" та "найбільшого і найсерйознішого газовика у нас у країні", який "може розказати, де і які газогони проходять, який в них кілометраж, чому в Грузии ціна 110 долларів за кубометр, а в країнах Балтии - 126.". В той час в Секретаріаті Президента (СП) є економічний відділ, який очолює замголови СП А.Шлапак, що постійно моніторить газове питання, а представник президента у зовнішньо-економічних відносинах Б.Соколовський регулярно висвітлює позицію президента з цього ж приводу. Тож не дивно, що від Соколовського лунають заяви на кшталт "середньорічна ціна на газ для України у 2009 році мала б складати менше $100 за 1 тис. кубометрів" або "президент Віктор Ющенко буде сам вирішувати проблему поставок газу з Російською Федерацією, якщо уряд Юлії Тимошенко не вирішить це питання..." Запам"ятаємо цей важливий момент, оскільки далі саме втручання в газову справу президента буде трактуватися по-різному. Однак, наприкінці грудня ситуація з боргами перед Газпромом загрожує стати тим чинником, який унеможливлює підписання прямих угод з Газпромом, а відтак забезпечує збереження позицій РУЕ на газовому ринку України ще на один рік. В останній момент Нафтогаз все ж таки знайшов необхідні гроші, сплативши борг та авансовий платіж за грудень. Це відбулося 30 грудня. Таким чином, станом на цей день фактично не було перешкод для підписання угоди між Газпромом та Нафтогазом, яка передбачала прямі поставки, тариф 235 долл за 1 тис куб м газу та ставку транзита 1,8 долл за 100 км прокачки. Саме ці умови зафіксовані у обвинувачувальному висновку експрем"єра Ю.Тимошенко.
А зараз подивимось, які покази під присягою дає експрезидент Ющенко щодо цих подій:
" 27-го пройшла заключна фаза переговорів між НАКом та Газпромом. Сторони вийшли на рівні своєї компетенції, підкреслюю, технічної компетенції, до кінця дня 27 числа про те, що є версії щодо можливої ціни на газ і можливого тарифу на транзит. Сторони розійшлись тим, що Міллер заявив, що на слідуючий день він піде доповідати Путіну, а піздно вечором 27 грудня 2008 р. Дубина телефонує до Соколовського і засвідчує, що: "ми прийшли в заключну фазу переговорів і мені потрібна зустріч з президентом." Він доповідає, що технічна частина переговорів в цілому завершена, є певні обриси домовленностей і йому "конче необхідна зустріч з президентом завтра вранці". Соколовський інформує мене про цю зустріч... Починається 28 число. Приїзджає Дубина, рано вранці ми зустрічаємось в колі Шлапак А.В., (від економічного блоку президента), Соколовський Б.І., мій постійний представник по зовнішньому блоку енергетичних питань, і Дубина О.В. Зустріч була хвилин 40. Суть її приблизно така: Дубина доповідає, що було у Лондоні, яка була атмосфера переговорів у єврокомісара. Друге: які проміжні підсумки переговорів між НАКом та Газпромом. Він доповідає, що ціна, яка найбільше обговорювалася в рамках переговорів це 250 долл за тис. куб м. Що стосується тарифу транзиту - 1,7. Його враження, що російська сторона діяла неуступчіво по питанням тарифу транзиту. Що стосується газової ціни, то на його думку є відчуття, що ціну з 250 можно довести до 235. Було сказано разів зо три-чотири про те, що це ціна, яка не узгоджена Міллером з Путіним. Наша розмова закінчилась тим, що я сказав Дубині, що якщо він відчуває можливість оптимізувати ціну на газ і дійти до 235 то це треба зробить. Те саме стосувалось тарифу на транзит. Якщо ж не увінчаються ці переговори данним результатом, тоді нам треба приймати рішення про те, як акцептувати на внутрішньому ринку ціну 250, тобто на рівні бюджетних організацій, на рівні комунальних, населення, приватного споживання... Дубина сказав, що він зараз піде на доповідь прем"єр-міністру. Він їде на доповідь прем"єр-міністру, потім в обід відлітає до Москви. Це ті 15-16 годин. коли Дубина був в Україні. Підкреслюю, ніякого відкликання президент України не робив. Хочу зауважити: у мене нема повноважень по відкликанню делегації, відрядженної урядом - це компетенція не моя. І байки, які щедро там лунають, що хтось когось там відкликав, це спосіб не відповідати за свою позицію або перекласти свою відповідальність. Я нікого не відкликав. Було прохання, причому уклінне прохання, щоб президент зробив зустріч з керівником НАК Нафтогаз. Далі Дубина від"їхав до Москви, Міллер 28-го у першій половині дня доповідає прем"єр-міністру Росії про результати переговорів з Україною. Відбувається в цей день телефонна розмова між перм"єр-міністром Росії та прем"єр-міністром України. Суть цієї розмови я думаю ви зможете встановити з належних сторін, але те, що публічно відомо я міг би лише повторити. В перший і єдиний раз російська сторона на офіційному рівні заявляє пропозицію українській стороні про ціну 250 за тисячу кубів російського газу, тариф 1,7 і недопущення реекспорту. Підкреслюю: це могла бути розмова тільки прем"єр-міністрів. Ніяка інша людина: ні Дубина, ні ті, хто біля Дубини не могли цю позицію прийняти до кінцевого рішення. Крім прем"єр-міністра України. Прем"єр-міністр України відхиляє пропозицію прем"єр-міністра Росії. Я наводжу слова Путіна: "Я лично предложил премьер-министру Украины: приезжайте, подписывайте контракт по 250 долларов за тысячу кубов и мы дадим вам право реэкспорта. Хрен с вами. Та отказалась". Оце та точка, з якої з 28 числа переговори пішли в зворотню сторону. після обіду Дубина заходе до Міллера, Міллер говорить: "Те. що ми пропонували як прийнятну ціну 250 долларів і тариф зберегти на рівні 1,7 прем"єр-міністр відхилила". Переговори зходять із позиції 250 і закінчуються драматично. Зрозуміло, що там вже шукать якихось компромісів 28-го числа урядовій делегації, вірніше НАК Нафтогазу не було можливо."

Отже покази експрезидента зводяться до того, що 28 грудня Тимошенко відхилила пропозицію Путіна 250 / 1,7. Це експрезидент підтвердив цитатою із ЗМІ. А от далі, як свідчить експрезидент, переговори зайшли у глухий кут і, фактично, нічого суттєвого не відбувалося з 28 по 31 грудня. Зауважимо, що ця версія суперечить навіть обвинувачувальному висновку у справі Тимошенко. Але не тільки йому.
Дивимось покази ексголови Нафтогазу Дубини: "Станом на 30.12.2008 року була узгоджена попередня домовленість про ціну природнього газу для НАК "Нафтогаз України" в сумі 235 доларів США за 1 тисячу кубометрів газу та про вартість транзиту в сумі 1,8 доларів за транспортування 1 тисячі кубометрів газу на 100 кілометрів. Обсяги газу, який планувався для потреб Україною становили 40 млрд. кубометрів та були затверджені рішення КМУ. Вказані умови були викладені на папері, а саме у проектах договору, які були узгоджені між юристами, фахівцями української та російської сторін, тобто залишалось лише їх підписати. На той час, наскільки я пам'ятаю, ніяких директив уряду з приводу укладення договору між НАК „Нафтогаз України" та „Газпромом" на вказаних умовах не було. Президент України Ющенко В.А. усно забороняв підписувати контракт на таких умовах, оскільки вважав, що ціна газу занадто велика. Проте я особисто вважав, що така ціна є прийнятною для України в тих умовах.
31 грудня 2008 року наскільки мені відомо внаслідок телефонних розмов між Президентами України та Росії, а також між прем'єрами була оприлюднена кінцева ціна на газ 320 доларів США за 1 тисячу кубометрів. Тут уже я вважав, що така ціна є завеликою, тому зібрав делегацію НАК „Нафтогаз України" і ми поїхали додому без підписання контракту. Моя позиція полягала в тому, щоб проявити наполегливість і принциповість в обстоюванні інтересів держави, оскільки зазначена ціна була явно політична."
Як бачимо, свідчення Дубини суттєво протирічять тому, що свідчить Ющенко: 1. Ющенко стверджує, що після розмови прем"єрів 28 грудня нічого далі не відбувалось і переговори зайшли в глухий кут. Натомість Дубина стверджує, що були підготовлені та запарафовані угоди на умовах 235 / 1,8 які залишилося йому тільки підписати. Саме ця версія закріплена і в обвинувачувальному висновку Тимошенко. Цілком зрозуміло, що факт існування підготовленних та запарафованих до підпису угод станом на 30.12.2008 можно було достеменно зафіксувати у ході слідчих дій.
2. Дубина свідчить, що Ющенко усно забороняв йому підписувати угоди на умовах 235 / 1.8. Ющенко детально не коментує події 30-31 грудня, проте стверджує, що "два дні ніякого переговорного процесу немає, повне ігнорування, людська навіть приниза, людина (Дубина - прім.ред.) там по коридору Газпрому ходе". А головне, що під присягою стверджує Ющенко: "Підкреслюю, ніякого відкликання президент України не робив. Хочу зауважити: у мене нема повноважень по відкликанню делегації. відрядженної урядом - це компетенція не моя. І байки, які щедро там лунають, що хтось когось там відкликав, це спосіб не відповідати за свою позицію або перекласти свою відповідальність. Я нікого не відкликав". Що правда, якщо придивитися уважніше, то цю свою заяву Ющенко прив"язує до 28 грудня, але аж ніяк не до подій 30-31 грудня. Так, можливо, він і не відкликав. Але він забороняв Дубині підписувати на умовах 235 / 1,8 угоду, запропоновану Міллером, і саме це і спричинило подальші події.
А як же було насправді? Цікаво, що існує інформаційне повідомлення РІА Новості від 31.12.2008 18:42, яке говорить про те, що "Глава делегации Дубина получил указание президента Ющенко прервать переговоры с "Газпромом" и вылететь в Киев". Треба зазначити, що делегація Нафтогазу до вечора 31.12.2009 перебувала на переговорах, і тільки десь після 23 години повернулися до Києва. Це говорив сам Дубина на ТСК Богословської, це підтвердив і його заступник Діденко в суді під присягою.
Надалі факт зриву переговорів саме за ініциативи Ющенка підтвердив прем"єр Путін, у своєму виступі 8.01.2009: "предложение было отвергнуто, и по указанию президента Ющенко накануне 31 декабря прошлого года украинская делегация прервала переговоры и покинула Москву". Також дуже цікаве твердження 19.01.2009 зробив голова Газпрому О.Міллер інформагенції "Інтерфакс": "в конце декабря премьер-министры России и Украины пришли к соглашению и наши компании были готовы договориться о цене газа $235 за 1000 куб. м. при условии совместных экспортных операций с территории Украины, RosUkrEnergo тогда предложило покупать газ для Украины по цене $285. За счет этого компания рассчитывала остаться на рынке. Но несмотря на это, российская сторона от договоренностей по переходу на прямые контракты не отказалась. А 31 декабря, как вы знаете, президент Украины отозвал делегацию НАК "Нафтогаз Украины" с переговоров". Саме цю версію з пропозицією РУЕ озвучив і ексголова Нафтогазу Бакай у своєму інтерв"ю "Дзеркалу тижня" від 17.10.2009
"— Чи відомо вам щось про гарантійний лист, який
«РосУкрЕнерго» направила на ім’я «Газпрому», про те, що вони готові реалізувати в Україні весь обсяг імпортного газу по 285 дол.? — Про це тут, у Росії, говорять усі. Особисто я його не бачив, але гадаю, що коли буде такий запит із українського боку, то Росія із задоволенням надасть цей документ..."
Факт тісних взаємин між українськими чільниками РУЕ та експрезидентом Ющенком підтвердив у своєму свідченні в суді Дубина, зазначивши, що неодноразово зустрічався з ними в кабінеті президента та голови його секретаріату. Про взаємини пана Фірташа з Ющенком розповідав і ексголова його секретаріату Рибачук.
Ось як про перебіг подій 30-31 свідчить під присягою Тимошенко: "коли Міллер, оголосив ціну 320 доларів, Дубина передзвонив мені і каже: що робити, ціна 320? Я кажу: що сталось? Він каже: Ющенко мене відкликав. Я кажу: у зв‘язку з чим відкликав? Він каже: ви що не розумієте, чому він мене відкликав? Я питаю: і що зараз? А він каже: зараз ціна 320. Я кажу: не вздумай це підписувати. Я не могла сказати підписуйте ціну 320, безумовно, ні." Тимошенко вважає, що головним мотивом, яким керувався Ющенко, був його зв"язок із РУЕ і саме тому він заборонив Дубині підписувати угоду з Газпромом на умовах 235 / 1,8.
Але, давайте забудемо про РУЕ та їхнє бажання залишитися на українському ринку у якості єдиного постачальника та транзитера газу у Європу на той момент і взаємини Ющенка з чільниками цієї компанії зокрема та проаналізуємо дії експрезидента Ющенка в іншій площині.

Зауважимо, що саме Ющенко та його секретаріат займається економічними розрахунками ціни на газ для України в той час і оприлюднює їх. Ми пам"ятаємо, що Б.Соколовський озвучив ціну $100 за куб м. А одразу після зриву переговорів 31 грудня президент Ющенко пропонує прем"єру підписати спільну заяву, в якій головним поясненням зриву переговорів називалась саме невідповідність ціни на газ та транзит, що були запропоновані російською стороною. Зауважимо, що в цій заяві називалися конкретні цифри, які влаштовували українську сторону, а саме: ціна за газ $201 і транзитна ставка $2. Що стосується ролі прем"єра у всьому цьому, то вона просто узгодила і підписала текст, який був підготовлений у секретаріаті президента тоді, коли факт зриву переговорів став очевидним і її відліт до Москви 31.01.2008 був скасований. Це, до речі, підтвердили у своїх показах в суді і сам Ющенко, і замголови його СП А.Шлапак, який безпосередньо приймав участь у підготовці цього документу. На слідуючий день вийшла окрема заява вже тільки Ющенка, яка фактично повторила ті ж самі тези  спільної заяви президента та прем"єра. Тобто проглядається заздагеледь спланована послідовність рішень. Те, що ціна 250 була неприйнятною для експрезидента Ющенка на 31.01.2009 засвідчив під присягою в суді і пан А.Шлапак. Більше того, про неприйнятність такої ціни для угоди 2009 рік дуже розлого та економічно обгрунтовано у властивому йому стилі говорив під присягою в суді сам Ющенко. Отже, все вказує на те, що Дубина говорив правду і саме незгода Ющенка з ціною, яку запропонував Газпром, стала тією причиною, чому він не підписав угоду на умовах 235 / 1,8 заявивши Міллеру, що Ющенко не дає йому свій дозвіл це підписувати. Після чого звичайно ж послідували тф розмови між Міллером і Путіним, Ющенком та Медведєвим, і, як наслідок, Міллер озвучив нову пропозицію: 320 / 1,7.
Цікаве бачення цих подій дає І.Бакай у своєму інтерв"ю рос. газеті "Відомості" 29.01.2009:
"в декабре предправления "Нафтогаза" и "Газпрома" Олег Дубина и Алексей Миллер в офисе "Газпрома" уже договаривались о технических деталях контракта. "Газпром" готов был на рассрочку долга в 2,4 миллиарда долларов и цену газа для Украины в 235 долларов (за тысячу кубометров). А в это время президент Украины Виктор Ющенко на пресс-конференции говорит, что Украина полностью вернет долг и с 2009 года перейдет на европейскую цену. Тогда Дубине в "Газпроме" говорят: как же так - "Нафтогаз" просит льготы и рассрочку, а ваш президент готов на европейскую цену и платить сразу? Вы там у себя разберитесь, а потом приезжайте. Ющенко считал, что цена для Украины должна быть ниже 200 долларов (за тысячу кубометров), потому что ему сказали, что в Европе "Газпром" торгует по 250 долларов. Ющенко считал, что у Украины есть время торговаться: "Нафтогаз" ему представил расчеты, что Украине надолго хватит своего газа из ПХГ - ведь потребление из-за кризиса сократилось. Давайте заставим менеджеров "Газпрома" поехать в Брюссель на публичные слушания, пусть он раскроет цены. Украинская сторона добилась, что "Газпром" показал цены в нескольких контрактах: от 400 долларов до 450 долларов - и стал требовать от Украины 450 долларов. "Вы хотели в Брюссель? Мы поехали. Вы просили, чтобы вам показали контракты? Мы показали!" ".

Показово, що Дубина у своїх свідченнях в суді згадав Брюссель і сказав, що українській делегації навіть не надали часу на відповідь по тій інформації, що її там оприлюднив Газпром. Схоже, що пазл склався. Сама ж Тимошенко у своїх показах в суді цілком підтвердила саме цю версію подій.
А ось як пригадує ті події голова концерну ІСД Сергій Тарута у своєму інтерв"ю УП:
"Для мене тут дві теми незрозумілі або дві події абсолютно незрозумілі. Перше - чому Ющенко відкликав Дубину, коли був погоджений і запарафірований газ за 234 долари? Він був учасником переговорів, але побоявся підписувати той контракт. Я вважаю, що він вчинив абсолютно неправильно, тому він несе відповідальність разом з Ющенком. Він зобов'язаний був підписувати, бо той контракт був вигідним для України.
- По-вашому , чому Ющенко відкликав Дубину ?
- Ющенко відкликав , тому що він бачив іншу схему . А може хотів насолити Тимошенко.
- Фірташ на цю схему якось впливав ?
- Я не знаю. Але чутки були, що Ющенко подзвонив Медведєву і сказав, що ми готові купити газ за вищою ціною. І після цього почалася реакція.
Друге, що я не можу зрозуміти - це ціну 450 доларів. Коли я дізнався, для мене це був шок ! Я зустрівся з Тимошенко. Питаю: "Чому довгостроковий контракт , чому не на один рік? Якщо вже згвалтували - то хоча б на рік , не більше" .
Вона пояснила тим , що це була жорстка позиція Росії - не тільки економічна , а й політична . Згадайте - тоді не було контакту на рівні президентів. Більше того, Ющенко займав прозахідну позицію. Я теж за європейську позицію , але не можна займати жорстку по відношенню до Росії, тому що це єдиний організм з точки зору економіки .
Друге питання, яке я тоді задав Тимошенко - це ціна: " Металурги помруть , ми цю ціну не витримаємо " . Вона сказала, що "є домовленість , пройде час і ми переглянемо цю ціну " . Вона сказала , що на 2009 рік ціна буде комфортна, тому що ми домовилися про знижку . Каже: "Ми цей рік проходимо , ніхто не відчує. Через 3-4 місяці ми почнемо відразу ж вести переговори про зниження. Ситуація була загострена , і у нас не було можливості хоча б ще на один день затримати постачання газу"."


10 лютого 2009 на засіданні РНБОУ Ющенко кинув в обличчя Тимошенко не вельми вишукану заяву: «Я не маю ніякого відношення до вашого вонючого газу». Дозволю собі не погодитися, пане президент. Таки маєте. І вельми серйозне. Серйозне настільки, що це вас змусило порушити присягу в суді, коли ви стверджували, що переговори після 28-го грудня зайшли в глухий кут. Насправді переговори були зірвані 30-31 грудня і саме через те, що президент Ющенко впливав на рішення голови Нафтогазу Дубини, перевищуючи свої повноваження і втручаючись у діяльність господарюючого суб"єкту, а голова Нафтогазу Дубина у вирішальний момент не наважився взяти на себе відповідальність і піти проти волі президента. Якби президент обмежувався лише політичними директивами, то ніякого газового кризису не було б.






четвер, 22 вересня 2011 р.

Покази Ющенка. Зі стенограми судового засідання 17.08.2011



... Якщо суд хоче встановити істину по суті переговорного процесу, по тому, де він розпочався, де він призупинився, чому ці переговори закінчилися неуспіхом на мій погляд треба запам"ятати дві дати: це 27 грудня і 28-ме.  В цих двох рокових датах відбувається те, що для України хтось скаже трагедія, а в Росії - якась перемога. Хоча я не сторонник і тої і тої оцінки. 27-го пройшла заключна фаза переговорів між НАКом та Газпромом. Сторони вийшли на рівні своєї компетенції, підкреслюю, технічної компетенції, до кінця дня 27 числа про те, що є версії щодо можливої ціни на газ і можливого тарифу на транзит. Сторони розійшлись тим, що Міллер заявив, що на слідуючий день він піде доповідати Путіну, а піздно вечором 27 грудня 2008 р. Дубина телефонує до Соколовського і засвідчує, що: "ми прийшли в заключну фазу переговорів і мені потрібна зустріч з президентом." Він доповідає, що технічна частина переговорів в цілому завершена, є певні обриси домовленностей і йому "конче необхідна зустріч з президентом завтра вранці". Соколовський інформує мене про цю зустріч... Починається 28 число. Приїзджає Дубина, рано вранці ми зустрічаємось в колі Шлапак А.В., (від економічного блоку президента), Соколовський Б.І., мій постійний представник по зовнішньому блоку енергетичних питань, і Дубина О.В. Зустріч була хвилин 40. Суть її приблизно така: Дубина доповідає, що було у Лондоні, яка була атмосфера переговорів у єврокомісара. Друге: які проміжні підсумки переговорів між НАКом та Газпромом. Він доповідає, що ціна, яка найбільше обговорювалася в рамках переговорів це 250 долл за тис. куб м. Що стосується тарифу транзиту - 1,7. Його враження, що російська сторона діяла неуступчіво по питанням тарифу транзиту. Що стосується газової ціни, то на його думку є відчуття, що ціну з 250 можно довести до 235. Було сказано разів зо три-чотири про те, що це ціна, яка не узгоджена Міллером з Путіним. Наша розмова закінчилась тим. що я сказав Дубині, що якщо він відчуває можливість оптимізувати ціну на газ і дійти до 235 то це треба зробить. Те саме стосувалось тарифу на транзит. Якщо ж не увінчаються ці переговори данним результатом, тоді нам треба приймати рішення про те, як акцептувати на внутрішньому ринку ціну 250, тобто на рвіні бюджетних організацій на рівні комунальних, населення, приватного споживання... ціну 250 і тарифну ставку 1,7 прийняти в контексті бюджету НАК Нафтогаз. Дубина сказав, що він зараз піде на доповідь прем"єр-міністру. Він їде на доповідь прем"єр-міністру, потім в обід відлітає до Москви. Це ті 15-16 годин. коли Дубина був в Україні. Підкреслюю, ніякого відкликання президент України не робив. Хочу зауважити: у мене нема повноважень по відкликанню делегації. відрядженної урядом - це компетенція не моя. І байки, які щедро там лунають, що хтось когось там відкликав, це спосіб не відповідати за свою позицію або перекласти свою відповідальність. Я нікого не відкликав. Було прохання, причому уклінне прохання, щоб президент зробив зустріч з керівником НАК Нафтогаз. Далі Дубина від"їхав до Москви, Міллер 28-го у першій половині дня доповідає прем"єр-міністру Росії про результати переговорів з Україною. Відбувається в цей день телефонна розмова між перм"єр-міністром Росії та прем"єр-міністром України. Суть цієї розмови я думаю ви зможете встановити з належних сторін, але те, що публічно відомо я міг би лише повторити. В перший і єдиний раз російська сторона на офіційному рівні заявляє пропозицію українській стороні про ціну 250 за тисячу кубів російського газу, тариф 1,7 і недопущення реекспорту. Підкреслюю: це могла бути розмова тільки прем"єр-міністрів. Ніяка інша людина: ні Дубина, ні ті, хто біля Дубини не могли цю позицію прийняти до кінцевого рішення. Крім прем"єр-міністра України. Прем"єр-міністр України відхиляє пропозицію прем"єр-міністра Росії. Я наводжу слова Путіна: "Я лично предложил премьер-министру Украины: приезжайте, подписывайте контракт по 250 долларов за тысячу кубов и мы дадим вам право реэкспорта. Хрен с вами. Та отказалась". Оце та точка, з якої з 28 числа переговори пішли в зворотню сторону. після обіду Дубина заходе до Міллера, Міллер говорить: "Те. що ми пропонували як прийнятну ціну 250 долларів і тариф зберегти на рівні 1,7 прем"єр-міністр відхилила". Переговори зходять із позиції 250 і закінчуються драматично. Зрозуміло, що там вже шукать якихось компромісів 28-го числа урядовій делегації, вірніше НАК Нафтогазу не було можливо. На слідуючий день мені телефонує Дубина і каже: "Пан президент, у мене до вас є одне прохання: я отримав доручення прем"єр-міністра організувать її терміновий робочий візит до прем"єр-міністра Росії і до керівництва Газпрому. Я зробив належне звернення до Міллера, щоб той допоміг організувати цей візит і узгодив це питання з прем"єр-міністром Росії. Відповідь прем"єр-міністра Росії була така, що він не бажає зустрічатися з прем"єр-міністром України. Очевидно, таку реакцію робе і Міллер, що російська сторона не готова до зустрічі на вищому рівні. Ясно, що це повний зрив переговорів і Дубина просить мене щоб я знайшов спосіб якимось чином такий сигнал дать прем"єр-міністру, що у Росії склалася така атмосфера, при якій її не бажають бачити в Росії. Я йому кажу, що я цього робить не буду, бо це питання і не етичне і не правильне. Якщо є можливість зробить нам за ці два дні які залишилися до нового року будь який крок в сторону хоча би політичного пом"якшення цих н"юансів, його треба робить. Я знаю, що Юлія Володимирівна декілька разів поривалася зробити цей візит і навіть була в аеропорту. Але із той картини, що я вам говорю, безумовно цей візит не міг бути зреалізований по причині з російської сторони. Хоча суть прохання була така, шо якщо візит цей відбудеться, то прем"єр-міністр України просила передать, що "я прилечу і вс
ё решу". Візиту цього не було, приходе слідуючий день, Дубина повертається з Москви, тому що два дні ніякого переговорного процесу немає, повне ігнорування, людська навіть приниза, людина там по коридору Газпрому ходе. Це його було рішення, по-людські я його розумію, чому він це зробив. Мені зрозуміло, що цей етап переговорів закінчується так, як він закінчується. Я 31-го зв"язуюся із прем"єр-міністром і кажу: "Юлія Володимирівна, нам треба зробити спільну заяву, раз така сітуація і показать нації і світу що сталося, чому переговори зірвані. І ми десь із 16-ї години 31-го числа працюєм над спільною заявою. Приблизно опів 12-ї ночі ця заява уже була узгоджена і підписана. В ніч на перше січня ми її оприлюднили.
Мета заяви була:
Перше: пояснити, чому переговори зірвалися
Друге: донести світу гарантії, що Україна у своїх домовленностях поступала чесно, послідовно і це ніяк не накладеться на виконання наших зокрема транзитних гарантій до Європи.
Ми почали цю заяву с того, що у нас є спільний двустронній формальний урядовий документ, який називається меморандум. Він визначав  засади ведення переговороного процесу на рівні корпорацій, на рівні урядів і ми діяли чітко відповідно до цих домовленностей.
Друге: що послужило причиною провалу переговорів. Я хотів би ще раз підкреслити, що це є відповідь на багато питань. Вона заключається в двох абзацах спільного документа, підписанного прем"єр-міністром та президентом. Це питання ціни. Нас не влаштовувала запропонована Росією ціна. Ніхто інший нам не заважав. Було головне - ціна не влаштовувала країну. Економічно обгрунтувать ціну 250 ніхто: ні прем"єр, ні Дубина, ні Господь Бог не могли в контексті кон"юктури газових цін грудня 2008 року. Тому у цій спільній заяві президент і прем"єр засвідчили: за нашими розрахунками, зробленними на підставі меморандуму на початку 2009 ціна на російський природній газ для України на українському кордоні повинна складати 201 доллар за тис кубів. Ставка транзиту теріторією України - не нижче 2 доларів за тис кубів на 100 км. Що ми мали на увазі, коли виходили з того, що суть переговорного процесу повинна зійтися на ціні біля 200 доларів і тарифна ставка біля 2. Ми виходили з того, що друге півріччя 2008 року принесло через світову і європейську кризу карколомні тенденції на енергетичний ринок, коли базові товарні енергетичні позиції в своїх цінах падали в рази. Наприклад, ви пам"ятаєте, що ціна нафти від 180 доларів впала до 60, фактично в 2-3 рази. Ціна на вугілля падає, на газойль - падає, ядерне паливо - падає. Все, що стосується енергетичного ресурсного ринку - котировка цін обвалюється. Ми на цей момент з Росією в ціні 180 доларів за газ в 2008 році. Звичайно, коли ціни світового ринку падають, а Україна буде із 180 доларів піднімати ціну до 250 доларів, я скажу професійно, економічно це не прийнятно. Тобто це може бути політичне рішення, але ніяк не економічне. Але ідея всього переговорного процесу була: давайте ми покінчимо з політикою в ціні. Давайте ми вийдемо на формулу, яка технічно завжди буде давати нам відповіді чи через 6 місяців, чи через 9 місяців, чи через 3 роки: як буде моделюється ціна на газ поставлений Росією в Україну. Це перше. Тому керуючись цим підходом зрозуміло, чому 250 Україну не могло влаштувати і я переконаний, ніколи не могло влаштувати. Для посилення свого твердження хочу ще один аргумент дати. 250 доларів, наприклад, це ціна газу середньозважена по року для Німеччини на 2009 рік. Причому ще наведу цифру, яку я часто використовував: четвертий квартал 2009 року ціна газу в Німеччині - 175 доларів. Тобто на цьому фоні приймати ставку 250 є просто безглуздо. Це явно політична ціна. Тому ніхто серйозно не міг зважитися на те, щоб із категорії політичної перевести цю ціну в категорію економічну. Що стосується певної тарифної ставки, то ідеологія формульного підходу говорила про те, що якщо Росія у нас є єдиним безальтернативним поставщиком газу, це погано чи добре? Не коментую, чому це сталося. бо в 2000 році я був першим прем"єр-міністром. який в баланс завів Туркменістан. Для формування тристороннього балансу... Але із того. що можливо для сьогодняшнього дня, я б сказав би, що концепція всієї політики 2009 року зазначалася в тому, що повинна бути симетрія і синхронність в розвитку ціни на газ і в розвитку ціни транзита. Це суть правил, які підписали уряди. Це - принцип бази. Не можна погодитись, що ціна росте 250, а тариф залишається на 1,7. Це- повний конфлікт з меморандумом. Це - повернення до  того, що в нас було. Більше того, ціна 1,7, а я переконаний. що суд володіє інформацією, які ставки існують в Європі, а в Європі починається ставка від 4,9 на словацьму кордоні і закінчується 12,6 на данському, на болотах. Тому ставка 1,7, її збереження не є прийнятною. Тому і природа була цієї спільної заяви, щоб пояснить, щоб Європа розуміла в параметрах яких цін ми ведем дискусію перед Москвою і чому українська сторона не прийняла цих умов. І я свій підпис поставив, щоб продемонструвати, що я солідарний із позицією прем"єр-міністра в данному випадку що нам треба шукати далі прийнятний варіант для впровадження меморандуму, нам треба не робити трагедії з цих переговорів. Буде другий етап, буде третій етап: мова йде про формулу. яка буде працювати не 5 років, не 10, а набагато довший час. І хочу підкреслити: нікого тут винного і не було. І не треба шукать, тому що це, шановні, міжнародні переговори. Вони є успішні, вони є неуспішні. я переконаний, якби українська сторона діяла послідовно і цю частину переговорів можно було провести активно і мати унікальну міжнародну і економічно-політичну кон"юктуру, щоб в цілому в переговорному процесі в 2009 р. з російською стороною домовитися на умовах, які б не ганьбили нас. але все це закінчилось тим, чим воно закінчилось і я сказав би далі було головне, як продовжити переговорний процесс і вийти на більш ефективний результат.
Починається 2009 рік. Ми зачитали з прем"єр-міністром нашу спільну заяву. Я одразу направляю свого представника 1 січня у Прагу щоб він пояснив позицію країни на переговорах головуючому в Європі прем"єр-міністру Чехії і предстваникам країн. Потім через два дні я в 4-х сторонньому форматі їздив з поясненням того, що відбулося в нашому переговорному процесі з поясненням того, що Україна дотримується букви і духу наших домовленностей, ми не знімаємо з себе гарантію транзита з себе, але хотіли б перейти на ринкові відносини як по поставках газу. так, зокрема. і по транзиту. Я провів по декілька разів телефонні розмови з усіма президентами Європи ...

Адвокат Сухов: Чи відомо вам чому компанія РосУкрЕнерго фактично на 100% внутрішнього ринку на поставку газу була запущена на теріторії України?
Ющенко: Я можу сказати, що запитайте президента Польщі яка модель газової поставки і що він про неї може сказати. Чи в Чехії, чи в Словаччині. Я ще раз хочу заявити: є компетенція президента, а є компетенція уряду. От давайте діять так, щоб мої відповіді були економічно обгрунтовані і виходили із тих повноважень, на які я міг би посилатися, даючи відповіді на конкретні запитання.
Адвокат Сухов: Чи можна розуміти вашу відповідь таким чином, що прем"єр-міністр Єхануров і голова Нафтогазу Івченко прийняли це рішення без погодження з президентом України Ющенком?
Ющенко: Повторюю ще раз: є державна процедура, яка регулює проведення такого рівня міжнародних рішень. До компетенції президента відноситься формування політичних директив, підкреслюю, політичних директив. Які я робив Тимошенко, Єханурову,  Януковичу і т.д. Але це мова йде про політичні директиви. Це не технічні директиви, які стосуються конкретного питання, бо це вже компетенція корпоративного інституту і виконавчого органу влади.

А.Шлапак (голова економічного відділу, замголови СП):
"В ході переговорів. які тривали в розвиток цього меморандуму, ми отримали достатньо категоричну пропозицію російської сторони: 250 доларів вартість газу і залишається 1,7 вартість транзиту. Погодитися на це українська сторона відповідним чином не могла, я говорю зараз про президента Ющенка і, смію надіятися, що такої ж позиції притримувалася і прем"єр-міністр, оскільки на 1 січня ніяких контрактів підписано не було. В ту ж ніч вийшла спільна заява президента і прем"єра, де вони пояснили свою позицію, чому не були підписані ті угоди. Пояснення цього було саме таким, що на думку української сторони, якщо вже йти на поетапне підвищення ціни на газ і на транзит, ми повинні були виходити з ціни на газ 200 доларів і ціни на транзит 2 доллари на 100 км. А оскільки російська сторона відкинула ці домовленності і наполягала на своїх. контракти підписані не були. 1 січня ми вступаєм в полосу непідписаних контрактів і так спочатку РФ зменшує поставки рос.газу в Україну а з 5 чи 6 січня припиняє поставки газу..."

17.08.2011 День 25 Аудіо-стенограма
ч 01
ч 02
ч 03
ч 04
ч 05
ч 06
ч 08

Протокол допиту Віктора Ющенка по справі Тимошенко
http://www.pravda.com.ua/articles/2011/08/15/6491916/

Віктор Ющенко: Олег Дубина зустрічався з Дмитром Фірташем у моєму кабінеті
http://www.pravda.com.ua/articles/2011/08/19/6509469/

А.Ггриценко: "Я не юрист, но юристы говорят, что есть основания для привлечения его к ответственности. Как минимум, Ющенко сказал неправду под присягой, свидетельствуя по делу Тимошенко. Он не признал, что это была его команда — сорвать подписание контракта. Но я хорошо помню - это был прямой эфир на российских телеканалах, когда глава "Газпрома" Миллер сказал Путину: по нашим оперативным данным, команду на срыв подписания контракта дал лично Президент Ющенко. И тогда, будучи Президентом, Виктор Андреевич этого не отрицал. Так что я думаю, что основания для привлечения есть"
http://www.grytsenko.com.ua/press/view-kto-to-yz-kazachkov-sydyt-vnutry-fraktsyy-anatolyy-hrytsenko.html